| . |
На початку 50-х років економіка
Західної Європи загалом подолала
повоєнну розруху, і все більше людей
хотіли сісти за кермо власного
автомобіля. Однак франків, марок і лір у
їхніх гаманцях було ще не густо. І ось
для таких покупців багато фірм почали
випускати маленькі, дешеві й економічні
автомобільчики, часто - двомісні, а
інколи - навіть триколісні, з
мотоциклетними моторами. Літраж двигунів
не перевищував 600 см.куб, за що машини
й дістали назву мікролітражних.
Мода на мікролітражки поступово набувала
повального характеру. Так, 1958 року у
ФРН було випущено 600 тис. таких машин
або 39,4% від загального виробництва
легкових автомобілів, у Франції - 290
тис. (25,2%). в Англії - 290 тис.
(19,3%). Та всіх випередила Італія, де
на цей час випуск автомалят перевалив за
58%.
У колишньому Радянському Союзі дослідні
роботи над мікролітражками розгорнулися
в середині 50-х. Було створено ряд
експериментальних зразків, та до
серійного виробництва поки не доходило.
На шпальтах газет і журналів точилася
бурхлива дискусія на тему: "А чи
потрібен радянським людям мікролітражний
автомобіль?". Оптимісти вважали, що
потрібен, бо "економічна й дешева машина
дасть змогу задовольнити потреби
широкого загалу автолюбителів".
Песимісти ж заперечували, що подібні
"шкаралупи", недолугі й недовговічні,
зовсім не придатні для наших доріг...
Врештірешт суперечку вирішили фахівці:
мікролітражка потрібна, але... хай вона
буде дещо більшою й міцнішою від
західних аналогів.
І ось настав час від слів переходити до
діла. Практичні заходи було визначено
постановою Ради Міністрів СРСР від 28
листопада 1958 року "Про організацію
виробництва мікролітражних автомобілів".
Там же було названо й місце випуску -
запорізький завод "Комунар". Чому вибір
упав саме на це підприємство, яке
тривалий час займалося випуском різних
комбайнів, у тому числі
кукурудзозбиральних, сьогодні, певно, не
скаже ніхто. Може, на рішення тодішнього
голови Ради Міністрів М. С. Хрущова
вплинула його всенародне відома любов до
кукурудзи? А може, мають рацію заводські
ветерани, стверджуючи, що його довго й
нудно вмовляв тодішній директор заводу
Т. Є. Габелко?
Хоч би як там було, рішення з'явилося, і
крига скресла. Територія заводу
перетворилася на велике будівництво.
Менш ніж за рік звели новий
інструментальний цех площею 6000 кв.м.
Збудували першу чергу кузовного корпусу
і будівлю
конструкторсько-експериментального
відділу. Головний корпус реконструювали
і розширили: тут обладнали цех
фарбування та обробки, а також складання
і здачі автомобілів. До нього
прибудували ще одне приміщення - для
нового цеху металопокриття...
ВІД "444-го" ДО "965-го"
Тим часом, паралельно провадилися роботи
й над конструкцією нового автомобіля.
Прямим попередником "Запорожця"
вважається дослідна задньомоторна
мікролітражка "444", збудована на
Московському заводі малолітражних
автомобілів (МЗМА). Перший її зразок
з'явився ще в 1957 році, а другий,
модернізований, - у 1958-у. Зовні вона
сильно нагадувала FІАТ 600, хоч і
відрізнялася в деталях. Важливим
моментом були 13-дюймові колеса (замість
12-дюймових) і збільшений кліренс. А
головна різниця була в двигуні. Якщо на
італійській машині стояв спеціально
розроблений 4-циліндровик рідинного
охолодження, то на МЗМА-444 вирішили
обійтися сурогатом: 2-циліндровий
опозитний "повітряник" МД-65 у 17,5 к.
с. був варіацією мотоциклетного движка
Ірбітського заводу. Як показали
випробування, агрегат цей був слабеньким
і недовговічним.
Спеціально для радянського "народного
автомобіля" 1959 року НАМІ виготовив два
дослідні 4-циліндрові мотори повітряного
охолодження. У липні з'явився двигун
ЗАЗ-965Г з протилежним розташуванням
циліндрів - своєрідний переспів
конструкції фольксвагенівського "Жука".
А наприкінці року збудували V-подібний
агрегат ЗАЗ-965В. Треба сказати, що
V-подібні 4-циліндрові двигуни взагалі
трапляються нечасто, їх органічна вада -
погана зрівноваженість моменту сил
інерції першого порядку. Та в даному
разі цей порок механічного серця
"вилікували", встановивши спеціальний
компенсаційний вал з противагами. Він
обертався з тією ж швидкістю, що й
колінчастий вал, але в протилежний бік.
І тепер на перший план виступала
позитивна риса V-подібного мотора: в
порівнянні з опозитним він був куди
компактнішим. Тому не дивно, що при
виборі силового агрегату для "Запорожця"
перевагу віддали саме йому. Можливо,
відіграло свою роль і те, що на новітніх
західнонімецьких машинах Ford Таunus теж
стояли мотори V4 - правда, рідинного
охолодження.
Що стосується "Запорожця" в цілому, то в
порівнянні з московським МЗМА-444 він
був істотно поліпшеним. Кузов змінився і
став міцнішим. Коробку передач
підсилили. Передня підвіска на архаїчній
поперечній ресорі поступилася місцем
компактній торсіонній, що дозволило
збільшити об'єм багажника. Загальна вага
автомобіля трохи збільшилася, зате
набагато зросли і його надійність та
довговічність.
ЧЕРВНЕВИЙ ПЕРВІСТОК
Гортаючи підшивку заводської
багатотиражки "Коммунаровец" за 1959
рік, не можна не звернути уваги на номер
від 18 червня, де із захватом
повідомлялося: з воріт
експериментального цеху вийшов перший
"Запорожець"! Цю дату і вважають днем
народження української мікролітражки.
Правда, тут є один нюанс. Справа в тому,
що згадана газета не була щоденною, а
тому названа в ній подія цілком могла
мати місце кількома днями раніше. Дане
припущення підтверджує листівка "Молния"
з того ж архіву. Вона теж присвячена
появі першого "Запорожця", але...
датована 12-м червня! Але ж "Молнии"
зазвичай випускалися саме в день
події... Утім, не будемо сперечатися
продати. У будь-якому разі можна напевне
стверджувати, що "Запорожець" народився
в середині червня.
Як співається в популярній російській
пісні, "одна дождинка - еще не дождь". І
дослідний зразок - ще не потік серійних
автомобілів. Цю дистанцію величезного
розміру заповнює звичайно марудна,
напружена робота з випробувань І
доведення машини. Так було і з ЗАЗ-965.
Сам автомобіль доробляли в Запоріжжі, а
виробництво двигунів до нього
налагоджували на реконструйованому
Мелітопольському моторному заводі (МеМЗ).
Про головні етапи цієї роботи можна
дізнатися, переглядаючи пожовклі альбоми
документів відділу випробувань заводу...
У січні 1960 року ЗАЗ і Мелітопольський
завод за кресленнями МЗМА і НАМІ
виготовили три дослідних "Запорожці" з
двигунами МеМЗ-965В. Із січня по
березень провадилися міжзаводські
випробування. При цьому машини № 1 і № 2
накатали по 5 тис. км, а машина №3 - 14
тис. Після чого вся трійця надійшла в
розпорядження міжвідомчої комісії.
Випробування почалися 7 березня і
закінчилися за основною програмою до 25
червня.
Яким же був вердикт вельмишановної
комісії? Вона констатувала, що основні
параметри машини витримані й
відповідають проектному завданню. Було
висловлено й зауваження. Вага автомобіля
виявилася завищеною на 53,7 кг,
внутрішні розміри машини, а саме
відстань від підлоги до стелі, були
меншими від креслярських на 25-30 мм.
Відзначалася також недостатня надійність
клапанів: один з них на випробуваннях
обірвався. Загальний висновок комісії
був, проте, втішним: рекомендувати до
виробництва, правда, після доробки.
|
|
У СЕРІЮ!
У ті роки було прийнято перед запуском у
серію демонструвати автомобільні новинки
"керівникам партії й Радянської
держави". Не минула ця доля й
"Запорожець": його повезли до Москви,
"самому" М. С. Хрущову. Оглядини
відбулися 18 липня 1960-го. Тут до речі
згадати один епізод. Якось під час
перебування у Франції М. С. Хрущов
відвідав автозавод Renault, де йому
подарували маленьке, красиве купе
Florida. І тут стався казус: невисокий,
але вгодований, з великим кулеподібним
черевом голова Ради Міністрів ніяк не
міг просунутися за кермо...
Цього разу все пройшло чисто - голки не
підточиш. Через широкі двері "Запорожця"
Микита, як усі позаочі називали Хрущова,
благополучно всівся в автомобіль.
Водій-випробувач ЗАЗу А. В. Скиданенко
провіз його по території Кремля.
Високопоставлений "тест-драйвер" лишився
задоволений машиною. І висловився в тому
розумінні, що вона обов'язково має бути
доступною трудящим за ціною... Так і
було зроблено. Ціну "Запорожцю"
встановили у 18 тис. крб., що приблизно
відповідало річному заробіткові інженера
або висококваліфікованого робітника.
Виробництво серійних "товарних" машин
завод розпочав з 1 жовтня 1960 року. До
кінця року з воріт підприємства виїхало
приблизно півтори тисячі нових
мікролітражок."Запорожець-965" швидко
зажив популярності. Він приваблював
своєю відносно невисокою вартістю, а
також економічністю. Експлуатаційна
витрата пального становила 7,3 л на 100
км проти 10 л у "Москвича-402" чи "407".
Повноцінна 4-місна машина була
компактною і маневреною: довжина її
становила всього 3,33 м, а радіус
повороту по колії зовнішнього колеса
-5м. Незалежна підвіска всіх коліс,
рівне, без тунелю карданного вала днище,
коротка база й 20-сантиметровий кліренс
під задньою віссю забезпечували непогану
прохідність.
Були, ясна річ, і вади. Приміром,
шумність у роботі, яка надто докучала
заднім пасажирам. Дверцята, що
відчинялися за старим звичаєм, проти
ходу, могли при випадковому відкритті на
ходу перетворитися на вітрило І знести
машину з дороги. Невдалим, з точки зору
пожежної безпеки, було розташування
бензобака в передній частині кузова, у
небезпечній при зіткненні зоні...
Багатьох автолюбителів не влаштовувала
недостатня потужність двигуна, а звідси
- і слабка динаміка "Запорожця". Тому в
жовтні 1962 року почався випуск
модернізованого ЗАЗ-965А. Робочий об'єм
двигуна збільшився з 746 до 887 см/куб і
відповідно потужність - із 22 до 27 к.
с. Зросла, зрозуміло, й максимальна
швидкість - із 80 до 90 км/год. Ця
машина була у виробництві до травня 1969
року.
Коли у вересні 1993 року святкували
130-річчя заводу, святкову автоколону
відкривав один з перших "Запорожців",
прикрашений великим щитомтранспарантом
із цифрою 322 106. Саме стільки
автомобілів ЗАЗ-965 і ЗАЗ-965А було
випущено в 1960-1969 роках. Чимало з них
і сьогодні ще можна побачити на наших
вулицях і дорогах. А добра пам'ять про
них житиме ще довго - принаймні, доки
будуть живі ті, хто на них їздив і хто
їх любив. |